Конопля THC 21%
Ох, бро, ты не представляешь, что за туфта со мной творится, вот тебе история про мой путь к королевству на районе.
Я, братишка, почти каждый день тусуюсь в своем районе. Наши углы, наши закладки, это место, где мы пахнем марихуаной и мечтаем стать королями. А этот рассказ начнется с того момента, когда я купил шишки марихуаны, которые обеспечили мне полное владение нашей местностью.
Мне сказали, что шишки - это бошечка, настоящая валидолка для всех поклонников зеленоглазой красоты. И я решил проверить на себе, что это за мясо такое. Я сунул руку в карман и вытащил свою добычу - крупную и ароматную шишку марихуаны. Мне было такое нереально, как будто в самом деле, я держал в руках свою корону.
Я нашел местечко, где можно было спокойно покурить наш прекрасный травяной фейерверк. И, брателло, от этого дыма у меня отрубе наметало, словно я уделывал солидную дозу экстази. Я вдыхал эту магию и чувствовал, как меня поглощает эйфория. Прощай, проблемы, я становился самым свободным и сильным на районе.
Марихуана дала мне силу и уверенность, чтобы взять наши закладки под контроль. Я стал королем на районе, и все мои подданные знали, что я владею самыми качественными марками. Обворожительный запах моей добычи витал в воздухе, и все хотели стать частью моего мира.
Наши углы стали моим королевством, и я регировал на каждом шагу. Никто не мог ничего начать без моего одобрения. Я чувствовал себя настоящим гангстером, властью невидимого криминального императора, решающего, кто живет, а кто умирает в нашем мире.
Но, братва, каждый момент имеет свою цену. Мое величие не слишком долго длилось, потому что на следующий день я проснулся в полной пердеже на кумарах. Мои похмельные муки были такими сильными, что я даже не смог спуститься по лестнице. Я был унижен и разорен, и понял, что все, что имеет начало, имеет и конец.
Так что, сударь, вот история о том, как я стал королем на районе, благодаря шишкам марихуаны. Но помни, что все это - мимолетная эйфория, которая приходит и уходит. И лучше быть королем в своем разуме, чем наркоманом на руинах своей жизни.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
